З давніх-давен людина намагалася прикрашати свій побут, мати речі не просто зручні та потрібні, а й красиві. І українці – не виняток.

В Україні сформовано багато видів народного мистецтва: художня обробка дерева, каміння, металу, гончарство, художня вишивка, ткацтво і килимарство, декоративний розпис тощо. Кожен вид тісно пов’язаний із історією, національними традиціями регіонів і свідчить про мистецьку обдарованість народних майстрів.

Далеко за межами України славиться її самобутнє мистецтво з його (чи не найбагатшим у світі!) народним декоративним розписом, що увійшов яскравою сторінкою в історію культури українського народу. До нього належать: настінний розпис культових приміщень (церков, храмів тощо), житла і надвірних господарських споруд, багатобарвні декоративні малюнки на папері, відомі як «мальовки», станковий народний живопис та графіка, оздоблення олійними фарбами дерев’яних виробів (скринь, мисників, вуликів, віялок, дерев’яного посуду, іграшок, музичних інструментів), писанкарство, розпис тканини, малюнки на склі (поширені переважно в західних областях країни).

Ці види народного розпису виникали в різні часи і були щільно пов’язаними з багатогранністю народного побуту, ментальністю. В них віддзеркалені місцеві особливості, що знайшли своє відображення у різноманітності орнаментальних мотивів, колориту і композицій.

Так в Україні та за її межами широко відомі розписи, занесені до списку ЮНЕСКО: петриківський, косівський, кримськотатарський орнамент «Орьнек».

І не дивно, адже кожен регіон дуже пишається своїми неповторними національними традиціями, присвячуючи їм ґрунтовні дослідження, альбоми, монографії й не тільки. Особливо це стосується західних областей та Центральної України, а от Південь, на жаль, не може похизуватися достатньою кількістю таких напрацювань та досліджень, хоча має унікальну історію та неймовірно багату культуру.
Так особливі кліматичні умови, наявність багатих природних ресурсів, різноманіття рослин та тваринного світу причорноморських земель здавна привертали до себе увагу. Скіфи, сармати, греки, тюрки та багато інших племен і народів залишили свої сліди в нашому краї.

Пізніше на землях сучасної Миколаївщини існували козацькі поселення, вартові пости, переправи, зимівники. Після звільнення Північного Причорномор’я з-під влади Османської імперії наприкінці XVIII ст., розпочалось масове заселення цього краю. Найбільшу етнічну групу по селах становили українці, переселенці з полтавської, чернігівської, київської, подільської губерній, після них за чисельністю йшли росіяни, молдавани, білоруси, болгари, поляки, німці.

Сьогодні ж на Миколаївщині мешкають представники понад сотні національностей, адже Південь – своєрідна у контексті історії та етнографії територія, що відзначається змішаним складом населення і поєднанням різноманітних звичаїв, культурних традицій. Та, попри це, регіон зберіг унікальні традиції, зокрема, і часів Козаччини, серед яких особливе місце посідає таврійський розпис.