Саме Євгенії Бондаренко належить відкриття таврійського розпису – унікального етнічного явища українського декоративно-орнаментального мистецтва таврійського краю – Кінбурнської коси та інших берегових поселень нашого регіону, особливо Очаківщини. Пані Євгенія як невгамовний дослідник народного мистецтва, дійсно, багато подорожувала Причорномор’ям та збирала фольклорні скарби. Особливою пристрастю стала для неї символіка народної вишивки та розпису.

Одного разу, під час робочої експедиції, вона завітала на Кінбурн і відразу ж закохалася в цей край. Відтоді стала бувати там все частіше і частіше. Її подруга та колега Тетяна Іванівна Даниленко згадує, що Євгенія Петрівна неодноразово обходила всю косу і подовгу розмовляла з усіма, кого зустрічала. Вік не мав для неї значення, адже вона знаходила спільну мову з кожним. Історія, традиції, особливості побуту та життя, фольклор – її цікавило усе. Особливо цінним для неї стало знайомство з відомою мазальницею Кінбурну. Так, Марія Книга, саме так звали жінку, навчила Євгенію Петрівну всім тонкощам розпису, яким володіла сама.

Що так причарувало Євгенію Бондаренко у таврійському розписі? Його глибинне філософське наповнення! Адже він не лише про естетичну красу, більше – про невмирущі цінності минулих поколінь, майстерно закодованих у мазках для майбутніх нащадків.

Євгенія Петрівна розуміла, що носіїв розпису залишилося досить мало, тому вона почала активно збирати інформацію про «таврійку» та відтворювати її в своїх численних публікаціях, відеосюжетах, книжках. Згодом почала малювати, проводити майстер-класи.

Звичайно, найбільшим полотном презентації розпису на той час були стіни хатин, майстерно розписані жінками-мазальницями, але певні елементи можна було віднайти на кераміці, прикрасах, предметах домашнього інтер’єру, навіть у вишивці чи на текстилі, картинах. І хоча матеріалу було досить мало, він став безцінним у контексті відродження таврійського розпису.

Результати власних етнографічних спостережень та пошуків член Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Національної спілки журналістів України Євгенія Бондаренко відобразила у своїх численних напрацюваннях. Так нею була створена повноцінна серія художніх картин із глибоких філософським змістом, в якій вона розкриває унікальну красу Північного Причорномор’я та Всесвіту в цілому. Працювала художниця у жанрі наївного мистецтва, переплітаючи на полотнах живописний фон із елементами або образами народного розпису. На цьому зауважують і сучасні дослідники, майстри та поціновувачі її творчості. Наприклад, у журналі «Народне мистецтво» за 2004 рік №1-2 Євгенія Петрівна так пише про свої роботи: «Поєднання в одному творі натурального пейзажу i фантастичного казкового розпису, на мою думку, аж ніяк не руйнує класичної народної традиції, а є сучасним її розвитком».

На увагу заслуговують і науково-публіцистичні статті дослідниці, публікації, а також створені нею документальні фільми, відеосюжети. Як результат, – телевізійні роботи відомої журналістки, письменниці, художниці та дослідниці традицій народного мистецтва здобували визнання на престижних конкурсах, фестивалях.

Та найбільш цінною в контексті сьогочасного відродження й популяризації таврійського розпису, а конкретно – навчальної діяльності, стала книга «Стежки до Лиману» у двох частинах (2007 та 2009 рр.), яка увібрала в себе захоплюючі легенди та бувальщини рідного краю, зібрані дослідницею епосу у 50-60-х роках минулого століття. Збірники яскраво ілюстровані та містять фото робіт самої Євгенії Бондаренко, а також її доньки Оксани. В них розкрито все багатство тематики автентичного південного орнаменту, його унікальність та особливості. Та найбільшою їх цінністю є те, що зібрані в них зразки усної народної творчості пояснюють символіку і оберегове значення основних образів розпису.

За безмежну любов до рідного краю, чітку громадянську та дослідницько-наукову позицію щодо існування унікального таврійського розпису, журналістка Даниленко Т.І. назвала Євгенію Петрівну патріотом Північного Причорномор’я України. Та у пам’яті знайомих, колег, поціновувачів і дослідників її творчої, письменницької та журналістської діяльності вона назавжди залишиться Пресвітлим Лебедем Миколаївщини.

Цінним є те, що Євгенія Бондаренко не лише сама була закохана в таврійський розпис, а уміло закохувала в нього інших талановитих та небайдужих особистостей. Так, естафету вивчення і популяризації таврійського розпису підхопили десятки людей. Художниця Оксана Лисянська, професор Інна Черкесова, педагоги-дошкільники Олена Бороздіна та Арина Яковлева, тоді ще завідуюча виставковим відділом Миколаївського обласного краєзнавчого музею Світлана Романенко, її колеги та однодумці – усі вони у свій час відчули важливість, цінність і потенціал «таврійки» для регіону та своїх сфер діяльності.

Важливу роль у відродженні й популяризації розпису відіграв Миколаївський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи на чолі з директором – заслуженою артисткою України Наталією Баштовою. Так, Валентина Кривцова, заслужений працівник культури України, тодішній заступник директора Центру з культурно-масової роботи і керівник обласного ТО «Прибужжя», разом із провідними методистами нематеріальної культурної спадщини Ганною Божковою і Світланою Бабуріною у 2019 році в межах проведення навчально-методичного проєкту «Обереги рідної землі» та культурної акції «Від громади до громади» зібрали та узагальнили унікальний етнографічний матеріал – культурне надбання поколінь. Результатом їхньої кропіткої роботи став випуск збірки «Таврійський розпис – унікальний елемент нематеріальної культурної спадщини Миколаївщини», в якій вони розповіли про особливості розпису, спираючись на досвід Євгенії Бондаренко та Любові Паранюк.