Таврійський розпис
УНІКАЛЬНІСТЬ ТАВРІЙСЬКОГО РОЗПИСУ: ВІД ПАЛІТРИ ДО ФІЛОСОФІЇ
Таврійський розпис – особливий і неповторний, справжній ексклюзив Південної України та Миколаївщини безпосередньо. Спершу здається, що він розповідає лише про фауну і флору мальовничого краю, про звичайний побут жителів прибережних поселень регіону, їх господарську діяльність: рибальство, виноградарство, хліборобство. Але вдивляючись в нього, розумієш, що він глибоко торкається до безмежного світу краси та натхнення, допомагає відчути особливу чарівність культури, розгледіти життєстверджуючі послання предків сучасним поколінням. І це заворожує!
Любов Паранюк згадує, як почала шукати відповідь на запитання про те, з чого ж все почалось. Чому виник цей розпис?
«Відповідь, як завжди, лежала на поверхні – у книгах і статтях Євгенії Бондаренко, дослідивши які, зробила висновок про те, що все починається з любові – з любові до своєї землі, до блакитного неба і безмежних степів, до моря, до вітру, до сонця, з безмежної поваги до працьовитих, мудрих, хоробрих людей, з захоплення історією рідного краю. Все це – у кожному рядку, у кожному слові робіт Євгенії Петрівни. Відчувається, скільки сил та наснаги віддано улюбленій справі.
…Такі рідні і знайомі стежки, якими і я бігала в дитинстві до лиману. Босі ноги утопали в глиняній жовтій пилюці… А цей запах полину, гарячий пісок… Рибалки, виноградарі, хлібороби – я росла серед них. Це мої родичі, близькі, знайомі. Це наша земля і наш край – хіба можна їх не любити?» – занурюється у роздуми та спогади Любов Мирославівна.
Тож що саме робить таврійський розпис таким винятковим?
Так, у більшості розписів головною є рослинна тематика, але «таврійка» – це перш за все про море і морську фауну. Саме тому головними елементами розпису є «краплини», «хвильки», «гачки», «човники», з яких складаються більш складні «рибки», «матули», «маяки», «якорі», «дельфіни» тощо.
Та не можна стверджувати, що розпис позбавлений рослинної та тваринної тематик, навпаки: вони теж досить яскраво виражені, але відіграють більш вторинну роль. Виключенням є степові сюжети і композиції.
На Кінбурнському півострові місцеві жителі почали «білити» стіни будинків та розписувати їх різноманітними візерунками синіх і блакитних відтінків. Жінки-мазальниці, яких дослідники вважають засновницями таврійського розпису, зображували на стінах будинків орнаменти і картини зі свого побутового життя, користуючись природними матеріалами – тим, що було під рукою: вапном та синькою. Саме суміш цих інгредієнтів мала такий відтінок кольору, який вони самі називали «сивий туман», хоча існує думка, що саме Євгенія Бондаренко дала цьому кольору таку назву. Це була фонова основа. Пані Євгенія описує своє перше враження від знайомства з розписом наступним чином: «На тлі затоки та блакитного неба стояли під очеретом казкові хати, майже прозорі, розписані білими і синіми мережанками. Так я вперше побачила таврійський розпис…».
Основними ж кольорами для малюнків і візерунків слугували різні відтінки синього, серед яких варто виокремити головний – ультрамарин. Дані відтінки утворювалися за допомогою синьки, яку в різних пропорціях додавали до вапна. Також до базових кольорів відносять блакитний (мідний купорос із вапном), білий і охристий (м’який пшеничний колір, що отримували з жовтої глини).
Звичайно ж були спроби додати й інші кольори, але у меншому обсязі, проте згодом від таких експериментів відмовилися, бо втрачалась легкість морського колориту, свіжість розпису.
Завдяки Євгенії Бондаренко, яка не лише замалювала елементи розпису, а й зафіксувала пояснення їх символіки у своїх статтях і новелах, таврійський розпис різносторонньо відображає багату знакову оберегову символіку. Маячки, матули, вітрильники, човни, чайки, лебеді – лише частина з них. Наприклад, у книгах Євгенії Бондаренко зустрічається образ Берегині Маяківни з червоною квіткою в руках, Морської Голубки, яка ніжно обіймає своїх діток, Жовтої Чаплі, зустрічі з якою віщує щастя, Матули – сплетеної долі. Який ще розпис має такі філософські оберегові символи – риторичне питання.
Крім декоративної функції, творці таврійського розпису заклали в нього й функцію оберегу, закодовуючи у візерунки певну інформацію. Тож ті самі хвильки з легкокрилими корабликами чи човниками, що дихали попутним вітром, набирали іншого значення і символізували невгамовну морську стихію.
Любов Паранюк стверджує: «Якщо зображення не несуть ніякої ідеї, змісту чи духовної цінності, вони швидко перетворюються в «картинки для краси» і, як правило, швидко «виходять з моди». Але це не про таврійський розпис, адже в ньому кожен елемент – то окреме слово, що прагне нам щось розказати…».
Бондаренко Є.П. Маяківна заміж ідуть. 2001 р.
Композиційна побудова розпису в цілому складається з орнаментальних фризів, вазонів (Дерево Життя), нескладних сюжетних композицій.
У розписі переважають образи, присвячені морській, рослинній та тваринній тематикам. Зафіксовані дослідниками приклади вирізнялися легкістю, мереживністю та певною динамікою, рухом. Наприклад, розглядаючи деякі з них, здається, що хвильки стрімко несуться до берега, а грайливий вітерець їх злегка підганяє.
Розпис має свої особливості і в побудові сюжетних композицій, насамперед у ставленні до простору, прагненні передати його безмежність. Композиції не ущільнюють, не перевантажують деталями декору, а навпаки – зосереджуються на головному. Між елементами багато повітря.
Робота Паранюк Л.М.
«Таврійка» відноситься до розписів, у яких слід від пензля відіграє важливе значення. Основні мазки передають динаміку і рух у композиціях. В залежності від задуму і вправності майстра, мазок може стати як пелюсткою квітки, так і частиною рибки, тощо. Так, базові елементи таврійського розпису мають особливості нанесення на поверхню, в залежності від тематичного навантаження. Вони стосуються натисків та поворотів пензля, вигинів долоні, пальців. Також сучасна «таврійка» не має перехідного мазка: вона більш графічна і досить легко переноситься на полотно, кераміку, дерево.
Отже, таврійський розпис – це безцінний скарб, який відродила до життя Євгенія Бондаренко і залишила нам, як неймовірне, але колись розірване намисто культурної спадщини степу і примор’я Півдня України, яке вона по перлинці зібрала для нащадків.
Любов Паранюк стверджує: «Кожен художній промисел базується на епосі тієї території, де він народився, – це коріння… А надалі тільки від людей і часу залежить, чи буде він розвиватися, чи буде потрібний, а чи піде у забуття. Але ми, жителі Причорномор’я, маємо зберегти та примножити те дорогоцінне, що дослідила та лишила нам Євгенія Петрівна. Таврійський розпис має право на існування, він – надбання народу, він – прояв безмежної любові людини до Всесвіту та родини. Ось так все і почалося – з любові…».
